Наші вулиці носять їх імена
Наші вулиці носять їх імена
***
Лежать вони глухі і мовчазні,
Ті Інгульчани, хто залишивсь на війні.
Батьки, сини, чиїсь чоловіки.
Дівчата, матері і просто – земляки.
У кожного із них своя печаль,
Бо стала темнотою для них даль.
Майбутнє здобули вони для нас,
Щоб світлим і щасливим був наш час.
Нехай же пролітатимуть роки,
Ми пам'ять збережемо на віки.
Про тих хто не вернувсь в домівку знов
Для нас зберігши спокій, мир, любов.
Пирогова А., КЗШ №73, 11 кл.
Кажанов Юрій Васильович – рядовий, сапер-розвідник, народився 15 жовтня 1962 року.
Здається, що ніби тільки вчора хлопчачі питливі очі із цікавістю розглядали неповторний світ, пізнавали його. Юрко ніколи не був слабким хлопцем, ніколи не схиляв голови перед труднощами. Високий, спортивний хлопчина завжди був у колі друзів. Поважали його і в середній школі №99, де закінчив вісім класів, потім училище №44. Шофер-автослюсар – так називалася його спеціальність після закінчення навчання. А потім була перша зарплатня робочої людини. Із чого складалося життя? Із невеликих радощів, маленьких перемог. Просте життя, простої людини, чистої душі хлопчини. Все це було до армії. А потім жовтень 1980-го, сирий та прохолодний тут, в Україні, переніс його в теплий Туркменістан. 6 місяців навчання, і Юрій став рядовим десантно-штурмової маневруючої групи. І летіли до дому лиш листи…Потім був Ташкент, де було поранення, а він все не хотів хвилювати батьків.
Десантно-штурмова група – і цим все сказано. Не кожного сюди беруть. Поряд з Юрієм були його бойові товариші, з якими не раз проходив крізь бойові випробування. Валентин Сидоренко завжди був поряд з Юрою. Як важко на війні солдату виправдати очікування рідних та близьких. В ту ніч, з 26 на 27 липня 1982 року, Валентин також був поруч, він потім все розповів. В ущелині була засада, Юра йшов останнім.
Купріянець Олег Семенович – сержант, командир танку, народився 16 березня 1963 року.
Олег навчався в середній школі №98, а потім у Київському радіотехнічному училищі. І завжди був хорошим організатором. Завжди допомагав усім, хто прагнув допомоги. Дружба із спортом загартувала його як морально, так і фізично. 4 грудня 1982 року стало останнім днем життя Олега. Його танк окремого розвідувального батальйону прикривав товаришів, йшов останнім. Раптом Олег помітив націлений на колону гранатомет, він став до кулемету і завдав вогонь, бойові друзі доставили його до шпиталю, але серце юного командира танку зупинилось…
Не забуде ніколи Інгулецька земля цього подвигу. Одна з вулиць району носить ім'я Олега, а на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті є електровоз, на якому накреслене великими літерами ім'я героя. А у рідній школі зберігаються речі та фотографії Олега, орден Червоної Зірки.
Андрущук Мирослав Олександрович – рядовий, гарматник, народився 9 січня 1965 року.
Навчався в школі №100 Інгульця. Любив дружити, подорожувати подумки по географічній мапі, але більш за все обожнював природу: слухати співи птахів та шепіт листя. Навіть збирав грибів. Мирослав був працьовитим, спостережливим, допитливим, добрим хлопцем. У всьому намагався допомогти батькам, не розчаровував їх. Після закінчення школи навчався в Криворізькому гірничорудному інституті. У вересні 1983 року був призваний до лав Радянської Армії до Афганістану. Мирослав наполегливо виконував бойові завдання, ніколи не підводив товаришів. Таким і залишився у пам'яті друзів, рідних та знайомих.
Дацко Федір Степанович – рядовий, навідник гармати, народився 10 лютого 1960 року.
Закінчував восьмирічку, потім було профтехучилище, де отримав професію слюсара-монтажника. Обожнював музику, грав на гітарі, але знайшов себе в шкільному оркестрі, чудово грав на баритоні та трубі. Після закінчення навчання в училищі прийшов на Південний гірничо-збагачувальний комбінат, в управління "Металупгмонтаж-210". Звідси був призваний до лав армії. Помер Федір 31 травня 1980 року. В управлінні залізничного транспорту Південного гірничо-збагачувального комбінату був створений комсомольсько-молодіжний екіпаж імені Федора Дацко.
Заїка Сергій Павлович – рядовий, електромеханік-дизеліст, народився 5 січня 1960 року.
Закінчував вісім класів середньої школи №59 Інгульця. Потім поступив до СПТУ Васильківського району, де вивчився на механізатора широкого профілю. Перший та нажаль єдиний запис в його трудовій книзі – "4.09.79 року прийнятий трактористом до ОРС ІнГЗК. Звільнений 22.10.1979 року у зв’язку із зарахуванням до лав Радянської Армії". В 1980 році був поранений в одному з боїв, а вже 20 липня 1981 року Сергія не стало. А скільки було планів та мрій!
Ричков Олег Юрійович – рядовий, радіотелефоніст.
Народився 23 серпня 1964 року. Він зростав на Інгульці і пізнавав життєву науку. Цей будинок №34 по вулиці 50 років Жовтня на Інгульці не сплутаєш ні з яким іншим. На одній з його стін меморіальна дошка:" В цьому будинку мешкав Олег Юрійович Ричков, воїн-інтернаціоналіст". А в пам'яті знайомих, друзів та сусідів він залишився хорошим, добрим юнаком, який завжди готовий прийти на поміч. Після закінчення школи подав документи до інституту, але успішно склавши три екзамени, вирішив спочатку відслужити в армії. Працював в ремонтно-монтажному цеху Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату на той час токарем. У бою Олег проявив мужність і хоробро захищався до останньої хвилини, щоб надати своїм товаришам можливість зв’язатися із дивізіоном та викликати вогонь на висоту, яку захищали. Загинув 9 вересня 1984 року, нагороджений медаллю "За бойові заслуги" та орденом Червоної Зірки посмертно.
Герой Радянського Союзу, гвардії старший лейтенант
Федір Леонтійович Катков (1916-1944) - командир окремої гвардійської розвідувальної роти.
…В ніч з 2 на 3 березня 1944 року на чолі посиленої штурмової групи під шквальним кулеметним вогнем ворога форсував річку Інгулець в районі селища Зелене Широківського району Дніпропетровської області. Переправившись в числі перших на правий берег, сміливим броском із своїми бійцями знищив бойову охорону противника, потім стрімким ударом вибив німців із траншей, розташованих на командних висотах, які являли собою дуже укріплений вузол оборони. Особисто проявив мужність та рішучість у бою та успішно виконав бойове завдання всього з'єднання.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року Ф.Л.Каткову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Жителі міста Інгулець пишаються іменем колишнього учителя середньої школи №96
Георгія Максимовича Седнєва – командира партизанського загону Півдня України, який пав смертю хоробрих за свободу і незалежність нашої Батьківщини.
… В районі колишнього села Григорівки миколаївської області цілий день тривав важкий нерівний бій з фашистами. Тяжко пораненого Седнєва захопили в полон. Після надлюдських тортур Георгій Максимович Седнєв був розстріляний фашистами, а його тіло кинули в річку Вісунь. Восени 1944 року було знайдено труп Г.М. Седнєва. Поховали його в селі Володимирівка.
Минають роки, десятиріччя, але в нашій пам'яті, в пам'яті нових поколінь буде жити ім'я Георгія Максимовича Седнєва.
Герой Радянського Союзу гвардії єфрейтор
Гуренко Кузьма Йосипович (1909-1944) – кулеметник стрілкового батальйону, який входив до складу стрілкової Криворізької Червонопрапорної дивізії.
… 21 серпня 1944 року батальйон наступав на село Єрмоклея, захопив його східну частину. Та ворог кинув в контратаку 14 танків і самохідних гармат. За будь-яку ціну треба було втримати плацдарм. 3 танки рухались в напрямку вогневої позиції К.Й. Гуренко. Тоді він підвівся і з гранатами кинувся під танк. він загинув смертю хоробрих, але ворог далі не пройшов. Батальйон піднявся в атаку і заволодів селом Єрмоклея. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року К.Й.Гуренку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.