Інгулецький район шляхом десятирічок
Інгулецький район шляхом десятирічок
епохальні 60-ті…
Глибокі копальні в залізному серці землі,
Земля рудувата, безкрайні простори далекі.
Ідуть на свій подвиг щоденний прості трударі,
І вибухи чують десь високо в небі лелеки…
(О.Титаренко, учениця 6 класу, кзш№73)
Глибокі копальні в залізному серці землі,
Земля рудувата, безкрайні простори далекі.
Ідуть на свій подвиг щоденний прості трударі,
І вибухи чують десь високо в небі лелеки…
(О.Титаренко, учениця 6 класу, кзш№73)
Саме так все починалося - із рудуватої землі, із праці тисяч людей… Ніхто не забуде тих перших побудов, тих епохальних звершень…Чи то будівництво промислових велетнів району, чи зведення житлових будинків - все було однаково важливим. І серед степу поставали будинки, виростали вулиці, які є ровесниками району.
Хоч розбудова гірничо-збагачувальних комбінатів розпочалась в 50-х роках, лишень в 1960-тих роках вони досягають проектних потужностей та завершують будівництво промислових об’єктів.
Будівельні роботи на промисловому майданчику Південного гірничо-збагачувального комбінату було розпочато 7 травня 1953 року. Потужність першої черги комбінату складала по залізній руді - 9 млн. тонн, по концентрату - 4,9 млн. тонн, по агломерату - 2,6 млн. тонн. Першим директором комбінату, при якому здійснювалось його становлення, був Павло Лаврентійович Білий.
В травні 1957 року на посаду директора комбінату призначений Савицький І.І. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 серпня 1958 року йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В 1961 році введено в дію другу чергу комбінату, яка була здана на 15 місяців раніше строку. З цього часу комбінат нарощує темпи виробництва.
Південний ГЗК став справжньою академією для зведення інших гірничо-збагачувальних велетнів.
З метою будівництва гірничо-збагачувальних комбінатів та соціальних об’єктів міста, 1 січня 1957 року був утворений трест «Криворіжаглобуд» - один з лідерів будівельної індустрії України. Його першими найважливішими об’єктами стали: Новокриворізький гірничо-збагачувальний комбінат, друга черга Південного гірничо-збагачувального комбінату, Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат. У цей час керівником тресту працював О.П. Подлєпа. За бездоганну роботу в галузі будівництва Олексій Пантелеймонович неодноразово нагороджувався урядовими нагородами: в 1947 році - нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. В 1962 році за впровадження передових засобів і будівництво гірничо-збагачувальних комбінатів нагороджений медаллю Золота Зірка з присвоєнням звання Героя Соціалістичної Праці, а в 1965 році йому присвоєне звання «Заслужений будівельник УРСР». І це ще далеко неповний список нагород Олексія Пантелеймоновича Подлєпи. Тепер і одна з вулиць Інгулецького району носить ім'я - Будівельника з великої літери.
В 1956 році почався похід за новокриворізькою рудою. За комсомольськими путівками, за покликом серця приїхало вісім тисяч молодих ентузіастів з дев'яти областей України, щоб в найстисліші строки в степу за південно-східною околицею Кривого Рогу збудувати могутнє гірничо-збагачувальне підприємство.
Історія Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату розпочалася 1 лютого 1960 року, коли автопоїзд, який складався з 15 автомобілів та екскаватора, вирушив з Південного ГЗК у напрямку міста Інгулець.
Цього ж дня перший директор нового комбінату Олексій Васильович Пінчук провів перші робітничі збори колективу. На знімку на згадку залишилося 4 лютого 1960 року - машиніст екскаватора Іван Соловей вийняв перший ківш ґрунту на місці майбутнього кар’єру.
Основні об’єкти по введенню першої черги Інгулецького комбінату зводив високопрофесійний колектив тресту «Криворіжаглобуд». На будівництво Інгулецького гірничо-збагачувального з'їхалися молоді будівельники з України, Росії, Білорусії та інших республік колишнього СРСР. Будівництво комбінату було оголошено Всесоюзною комсомольською будовою. Знаменною подією не тільки для Інгулецького комбінату, а й для мешканців району стало 30 квітня 1965 року - тоді відбувся мітинг з нагоди отримання першого концентрату. З високими темпами розвитку індустріальної бази на півдні Кривбасу виникла необхідність територіального відокремлення і управління підприємствами-велетнями та інфраструктурою навколо них. Указом Президії Верховної Ради УРСР 30 грудня 1962 року за рахунок виділення частини Дзержинського району та підпорядкування міста Інгулець і селища Зелене Широківського району було створено четвертий промисловий район - Інгулецький.
В його склад увійшло біля 50 підприємств промисловості, будівництва, 2 будинки культури, 3 клуби, 11 шкіл, 4 бібліотеки, кінотеатр, 15 дитячих дошкільних закладів, музична школа №7, 11-та міська лікарня.
На початку січня 1963 року відбулася перша партійна районна конференція, на якій першим секретарем райкому партії був обраний Андрій Микитович Рябий.
У відповідності з Указом Президії Верховної Ради УРСР з 3 січня 1963 року місто Інгулець підпорядковане Інгулецькому району. Першим головою міськради став Іван Тимофійович Бєлєнтьєв.
Оголошуються вибори районної Ради депутатів трудящих, а 16 березня 1963 року відбулася перша сесія першого скликання, на якій головою Інгулецької Ради депутатів трудящих було обрано депутата, колишнього інженера тресту «Криворіжшляхводбуд» Івана Івановича Галича.
Першим на посаду секретаря райкому комсомолу був обраний Василь Федорович Щур.
Район не знижує темпів розбудови. Будова Інгулецького ГЗКа йшла ударними темпами. Широко рекламується рух за комуністичну працю. Цифри в пресі говорили про ентузіазм і підтримку цінного почину. Флагманом виступали Південний та Інгулецький комбінати.
В квітні 1966 року випустив свою першу продукцію Інгулецький хлібозавод на чолі з директором Бєлінським Григорієм Даниловичем. Тут починали свою трудову діяльність Плиско Г.Е., Супруновський А.М., Ткаченко В.Т. та інші.
Будувався житловий масив і завод нарощував темпи виробництва – розширювався асортимент хлібобулочних виробів.
В районі побудовано широкоекранний кінотеатр і Будинок культури ВАТ «ІнГЗК», 17 міська лікарня, поліклініка і грязелікарня Південного гірничо-збагачувального комбінату, школа №59 на 1300 учнів, 170 тис. метрів квадратних доріг і тротуарів, виконано освітлення на 65 вулицях.
Для централізації та завершення вибухових робіт на кар’єрах Кривбасу у 1969 році було створено спеціалізований трест, а потім Державне промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром».
До створення підприємства всі роботи з підготовки та проведення масових вибухів виконувались вручну персоналом вибухових дільниць гірничо-збагачувальних комбінатів. Об’єм кожного вибуху не перевищував 250 тонн вибухової речовини.
бурхливі 70-ті…
…Мій рідний край – руди край і металу,
Сталеве мужнє серце України,
Героїв праці, трударів в ньому немало,
Було так завжди, буде і віднині…
(Прозорова Олена, учениця кзш№114)
В 1970-ті роки не закінчились героїчні звершення трудівників підприємств району. Неможливо забути імена славетних орденоносців, членів знаменитого клубу бригад - мільйонерів Південного гірничо-збагачувального комбінату, які були знані не лише на Криворіжжі, а й на безмежних просторах тодішнього Союзу. Серед них - Валентин Карпович Мироненко. Це не лише слава і гордість комбінату, району, міста, це - ціла епоха, адже перший у країні екскаваторник-мільйонер - саме Валентин Карпович. За багаторічну трудову діяльність Мироненка відзначено багатьма нагородами. Його груди прикрашали Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці, два ордени Леніна, орден Жовтневої Революції, бойові та трудові медалі, три знаки "Шахтарська слава", він лауреат Державної премії СРСР. Славна трудова біографія і у Василя Івановича Шевченка. Заслужений шахтар України, кавалер двох орденів Трудового Червоного Прапора, має медаль «За трудову доблесть». Бригада екскаватора ЕКГ-81, якою він керував, у десятій п’ятирічці три роки поспіль удостоювалася звання кращої та утримувала ці роки перехідний Червоний прапор ЦК ВЛКСМ «Герої п’ятирічки». Кавалер орденів Леніна та Жовтневої Революції, старший машиніст електровозу Олександр Петрович Сало - мудрий наставник, котрий постійно проявляв турботу про виховання гідної зміни. Екіпаж його електровозу досяг найвищих у місті показників продуктивності праці.
З розвитком і будівництвом гірничо-збагачувальних комбінатів розбудовувався район, відкривались нові підприємства. Наприкінці 1972 року було введено в експлуатацію Криворізький дріжджовий завод. Спеціалізація підприємства - тільки виробництво хлібопекарських дріжджів. Першим директором підприємства був призначений Борисов Павло Іванович.
Для забезпечення гірничо-збагачувальних комбінатів деталями, в 1975 році в районі утворюється завод «Ремгірмаш», в склад якого увійшло 13 цехів, де працювало 3000 робітників.
З 1972 року трест «Кривбасвибухпром» реорганізовано в Державне Промислово-виробниче підприємство.
Район залишився великим будівельним майданом. За темпами росту, за обсягом виконаних робіт важко знайти щось аналогічне. В 70-х роках введено в експлуатацію третю чергу ІнГЗК. На той час склалася й організаційна структура ІнГЗК. До її складу увійшли основні цехи: рудник, цех технологічного автотранспорту, дробарна фабрика, дві збагачувальні, залізничний цех і 10 допоміжних, що обслуговували основне виробництво.
В 1975-76 роках на НКГЗК було введено в дію весь комплекс рудозбагачувальної фабрики №2. Директором Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату з 1973 року тоді був Хватов Юрій Алфейович. Саме він керував будівництвом і пуском другої черги рудозбагачувальної фабрики з проектною потужністю - 7 млн.тонн і вмістом заліза в концентраті 66%.
Позначились 70-ті роки і рухом за район зразкового благоустрою і правопорядку. В 1974 році було збудовано нове приміщення санепідстанції з лабораторною базою по вул.Добролюбова, 2 та закладено фундамент для відповідного будівництва і в Інгульці. Велику допомогу в цьому надавали Південний, Новокриворізький та Інгулецький гірничо-збагачувальні комбінати.
22 лютого 1974 року з нагоди 30-річчя визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників, на місці братської могили, саме там, де 1944 року проходив бойовий рубіж, було відкрито новий пам’ятник воїну-визволителю, воїну-захиснику. В урочистій обстановці було запалено вічний вогонь від факела, доставленого на бронетранспортері аж з Мамаєва Кургана, що у Волгограді. З тих часів тисячі інгульчан на День Перемоги йдуть до цього пам’ятника, щоб вклонитися, віддати шану любові тим, хто заплатив життям за Перемогу.
барвисті 80-ті…
…Мій рідний край в життя мого віконце,
Добро і правду із собою ведучи,
Впускає мир і спокій, щедре сонце,
Від щастя і смутку теж дає ключі…
(Прозорова Олена, учениця кзш№114)
80-ті роки характеризуються зростанням промислових потужностей на провідних промислових підприємствах району. Так, У 1985 році Південний гірничо-збагачувальний комбінат очолив Олександр Кузьмич Єлисєєв. Саме він здійснює ряд заходів необхідних для функціонування комбінату: реконструкцію, розширення виробництва.
У 1985 році на чолі Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату став Олег Іванович Храпко. І теж рішучі кроки досвідченого керівника зберігають за Новокриворізьким комбінатом лідерські позиції.
Директором-новатором на той час з 1985 року по 1998 рік на Інгулецькому гірничо-збагачувальному був Олександр Павлович Станков. Орденом Трудового Червоного Прапору була оцінена його праця.
Їх внесок в соціально-економічний розвиток країни навіть важко визначити. Вони вболівали не лише за виробничі досягнення, але й започаткували прогресивні зміни в характері і змісті праці робочих, створили сприятливі умови для розвитку їх творчого потенціалу. Так, на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті, виросли 3 Герої Соціалістичної Праці (І.І.Савицький, О.К.Мироненко, Н.П.Ємельянов), 15 Кавалерів ордену Леніна, 1900 чоловік нагороджених орденами та медалями за самовіддану працю.
80-ті роки також позначились в Інгулецькому районі значним розвитком соціально-культурної сфери та спортивними досягненнями. В районі на той час діє 2 стадіони, 32 спортивних зали, 3 плавальних басейни, 143 спортивних майданчики, 13 тирів. Варто зауважити, що тільки за 1981-1985 роки в районі було підготовлено 18 майстрів спорту СРСР, 573 кандидати в майстри спорту СРСР і першорозрядники, 196 спортсменів стали переможцями і призерами обласних і республіканських змагань, 6 спортсменів – чемпіонами і призерами СРСР.
мінливі 90-ті…
…Ми змінюємось всі, що тут удієш
минають дні, летять кудись роки…
А ти – ніяк від часу не старієш
Мій рідний край, містечко гірників…
(Прозорова Т.Ю.)
90 - ті роки ознаменували собою початок складного етапу як в житті країни, так і в житті міста і нашого району. Далеко позаду залишились плани й п’ятирічки, соціалістичні змагання, а можливо й ціла епоха, а попереду була поява підприємств нових форм власності, перехід їх до приватного сектору, спади виробництва. Всі галузі господарства підприємства "перебудовувалися", адаптувалися до ринкової економіки. Та існуючі тоді труднощі вдалося здолати, і зараз підприємства району працюють злагоджено, нарощуючи темпи виробництва, модернізуючи виробничі цикли, продукуючи конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію.
Південний гірничо-збагачувальний комбінат в ці роки розвивався поетапно, нарощуючи потужності по виробництву концентрату з 4,9 млн. т з масовою часткою заліза 58,4% до 17,1 млн. т з масовою часткою заліза 64,8% і виробництву агломерату з 5,25 млн. т до 8,3 млн. т у рік.
В 1995 році ПівдГЗК перетворений у відкрите акціонерне товариство з державною часткою акцій 25,8%.
В результаті акціонування за рішенням регіонального відділення Фонду держмайна України по Дніпропетровській області від 09.11.1997 р. було утворене відкрите акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».
У жовтні 1996 р. Новокриворізький гірничо-збагачувальний комбінат (НКГОК) увійшов до складу новоствореного державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», на правах структурного підрозділу - гірничо-збагачувального комплексу (ГЗК). Цей момент можна вважати відправною точкою, початком нового етапу в історії підприємства. Злиття, що відбулося, було взаємовигідним - комбінат одержав у своє розпорядження потужну сировинну базу, а ГЗК - матеріальні й фінансові ресурси, необхідні для відновлення й нарощування виробничих потужностей. Підприємствам району, які розвиваються, постійно потрібні кадри. За 4 роки десятої п’ятирічки два профтехучилища підготували 1690 кваліфікованих робітників за 15 спеціальностями, а всього середніми закладами (в тому числі трьома технікумами), підготовлено 3227 спеціалістів.
Так, у 1997 році на базі колишнього Криворізького політехнічного технікуму була створена філія Дніпропетровського-транспортно-економічного технікуму.
В 90-ті роки в районі продовжується розбудова мікрорайонів.
Так, у грудні 1999 року довгоочікувані затишні квартири отримали мешканці по вулиці Ярославській, виросла нова частина мікрорайону по пр.Перемоги, завершено будівництво будинків селища Озерне.
Набуває розвитку торгівельна галузь та підприємницька діяльність, відкриваються нові підприємства, об’єкти торгівлі.
До 10-тої річниці Незалежності України у 1996 році по пр.Перемоги було відкрито пам’ятник Т.Г.Шевченку. Місце біля пам’ятнику і понині є місцем зібрань інгульчан, чи то урочистих мітингів, чи то пам’ятних вечорів, промови тут мають величезний відгук в душах мешканців району.
І зараз район набуває сучасного вигляду. Район розвивається та розростається на радість його мешканцям та майбутнім поколінням.